Чи є мистецтво за своєю суттю штучним?

Основою європейської демократії є філософія Блаженного Августина. У своєму трактаті він писав: що цивільна влада, яка не дбає про справедливість, нічим не відрізняється від зграї розбійників. За відсутності справедливості що таке держава, як не великі банди грабіжників?

На жаль, ми це бачимо сьогодні на прикладі російської влади щодня. Тепер я розумію, наскільки правий був Августин у цьому і не тільки в цьому твердженні.

Двадцять років тому я зробив проект «Про пам'ять». Цей проект базувався на десятому розділі трактату Августина «Сповідь».

Цей п'ятдесяти п'ятихвилинний відеоарт демонструвався на трьох харківських телеканалах одночасно. Глядачі не розуміли, що відбувається, і були здивовані. Цей проект був справді провокаційним, тому що першою асоціацією для багатьох було те, що помер якийсь політичний лідер. У Радянському Союзі після смерті генсека по телевізору показували такі дивні передачі.

Вистава створена в рамках проекту «Культурний герой», куратором якого є Марат Гельман. Дійсно, можна сказати, що показом цього відео він поховав тоталітарну систему, принаймні для себе. Я зробив культурний жест з максимальною свободою і максимально публічно. Аудиторія склала близько півмільйона людей.

Я зрозумів: мистецтво – це жест самовираження особистості. Від внутрішньої свободи автора залежить свобода самовираження особистості. Суспільство здатне або протистояти митцю, або підтримувати його в прагненні до самовираження.

Демократична основа суспільства дає митцеві відкритий майданчик для творчості, чи не так?

Тоталітарний режим вбиває будь-яку свободу. Особливо свобода творчості насамперед. Руйнуючи культурний код вільного суспільства, вільної особистості, тоталітарний агресор прагне знищити насамперед людину як особистість. Сьогодні така агресія відбувається в Україні. Ця війна є агресією проти всього людства.

Щодня російська армія веде ракетні та залпові вогні по Харкову, всій Україні з окупованої території та з боку самої Росії. Сьогодні тоталітарний режим Путіна прагне знищити культурний код українців. Прагніть стерти нашу країну з карти Європи, знищити наш народ.

Але незважаючи на це, українці продовжують боротися. На жаль, я думаю, що багато хто в Європі не усвідомлює, за що ми зараз боремося. Простіше кажучи, ми боремося за нашу свободу, за наше право жити так, як ми це розуміємо, а також за свою країну та культуру. А в більш глобальному сенсі ми боремося за демократичні цінності, шлях європейської інтеграції, за особисту свободу.

Зараз в Україні проходить Фронт демократичної Європи, і ваша допомога для нас неймовірно важлива. Кожен день!

На цьому мій маніфест міг би закінчитися, але мені здається важливим сказати ще кілька слів. А саме розповісти вам, хто ми і чому нас не перемогти.

Десять років тому на екрани кінотеатрів вийшов мій перший фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» режисера Михайла Іллєнка. Який тоді сформулював гасло українського кіно: Ми. Для нас. Про нас! На той момент він був на 100% правий.

Сьогодні я вважаю правильніше сказати так: Ми. Для вас. Про нас! Наше кіно допоможе вам краще нас зрозуміти.

Наприклад, документальний фільм про дітей Донбасу «Терикони» режисера Тараса Томенка. Прем'єра фільму відбулася в Берліні, на Берлінале за п'ять днів до вторгнення Росії в Україну.

За десять років я зняв п’ятнадцять повнометражних художніх фільмів як продюсер і п’ять фільмів як художник-постановник.

Пропоную вашій увазі ще один фільм «Червоний» режисера Зази Буадзе. Цей фільм розповідає про боротьбу за незалежну Україну ще з часів СРСР.

Можливо, варто організувати покази українських фільмів у школах та інститутах, щоб Норвегія краще розуміла Україну. Порозуміння – запорука довгострокової та плідної співпраці.

Ваша допомога українцям колосальна, я впевнений, що ви повинні розуміти, кому ви допомагаєте і навіщо це потрібно. Необхідний усім нам, європейцям.

Про допомогу Україні ми говорили в серпні в Нобелівському центрі миру в Осло. Група «Мистецтво для України» організувала благодійний аукціон на підтримку Київської художньої бієнале, на підтримку українських митців, які залишилися і зараз живуть і працюють в Україні.

Ми з Леною Хеггелунд брали участь у цьому благодійному аукціоні. Ми не могли залишитися осторонь збереження української культури. Я надзвичайно вдячний Олені, адже саме вона запросила мене до Норвегії, і завдяки її приватній ініціативі я тут. Я впевнений, що це демократичний вибір кожної людини.

Я був у Норвегії раніше, мій перший візит до Kjøllefjord, Finnmark, був двадцять років тому. У той візит я зробив проект «Дійство, яке втратило сенс», це був величезний квадрат льоду, створений на центральній площі, без жодної мети. Він просто танув протягом п’яти днів і зник. І тоді мені цього було достатньо. Але сьогодні сенс цього проекту для мене змінився.

Я показав цей проект як відеодокумент у Нобелівському центрі і сказав: Допомога Україні не повинна танути, як цей лід!

Художник сьогодні не може стояти осторонь, він мусить своєю творчістю говорити про війну та захист демократичних цінностей, навіть переосмислюючи свої попередні проекти, тому що ми починаємо багато чого розуміти в тому, що раніше було створено, лише зараз. Лише зараз свобода слова набуває неймовірної цінності, яку необхідно захищати та зберігати.

Дивовижним прикладом такого переосмислення для мене стала картина Казимира Малевича «Білий супрематичний хрест» 1920 року та «Чорний хрест» 1923 року. Минуло сто років і сьогодні «білий хрест» став символом визволення України. Так позначається українська військова техніка в контрнаступі. Саме чорний хрест покладе кінець російській окупації у 2023 році. Я в цьому впевнений!

На завершення я хочу представити вам ще один мій давній проект, створений у 1987 році в місті Севастополі. Велика біла смуга, яка заперечує штучність у мистецтві, розділяє простір на ліву та праву межі. Але де ліво? Де право!? З якого боку дивитися? Як автор чи як глядач? Цей проект був пророчим, він передбачав поділ Криму, але незабаром, я впевнений, Крим буде наш. Крим це Україна! І я зроблю новий проект – єдність!

Сьогодні нам потрібно говорити кожен день. Демократія дає нам таку можливість. Це наше право говорити і, звичайно, наш обов'язок. Разом - ми сила.

Володимир Філіппов