Her og der's "Suspended Homes"

 

Коли: п’ятниця, 15 листопада з 12:00 до 14:00

 

Більше інформації: http://herogder.org/

Познайомтеся з широким колом художників, які нещодавно освоїлися в Норвегії. У презентації беруть участь 10 міжнародних художників.

 

Цієї осені вони взяли участь у програмі "Her og der's Suspended Homes" у Фіксе з серією майстер-класів із різними художниками.
Suspended Homes розповідає про можливості та виклики відновлення себе як митця та створення приналежності до нових місць. Програму очолюють Марі Скіє та Мотаз аль-Хаббаш, які живуть у Ітре-Олвіку. З 2018 року вони організовують різноманітні менторські програми, фестивалі та виставки за участю митців, які віднедавно живуть у Норвегії. Цієї осені вони запрошують художників, які живуть у різних місцях Норвегії, відчути Хардангер.

 

Художники, з якими є можливість познайомитися ближче:
Саба Пуєшман
Бушра Халід
Соня Баррейро
Раджат Мондал
Сара Лукас
Володимир Філіппов
Саломе Фурне-Файас
Симін Адіве
Пабло Лекруазе
Пей-Хан Лінь

 

Suspended Homes підтримується KORO, Управлінням культури, Радою округу Вестланд і Фондом підтримки художників.

 

У цьому хаотичному світі 2024 року кожна подія набуває історичного відтінку, залишаючи після себе уривки заголовків, фрагменти облич і символи. Ось знак V — він нагадує нам про перемогу, мрію про мир, про стійкість. Але поруч із ним мерехтить американський прапор із іронічною фразою: «як правило, несерйозно». Світ заплутаний і багатозначний, і ми часто не знаємо, де правда, а де — лише шум і омана.

 

Крізь цей фон пробиваються тривожні слова: «кількість убивств» і «відкритий діалог». Їхній контраст загострює відчуття, ніби світ балансує на межі, і кожна розмова — це спроба зрозуміти, запобігти, утримати щось цінне. Хтось каже: «Ми почали з доброї дози знань», ніби знання — єдиний наш щит проти невігластва і насильства. Але в цьому світі, де ідеали розмиті, слова «Надруковано в Утопії» звучать майже саркастично — ніби ми шукаємо щось недосяжне, те, чого ніколи не буде.

 

ООН б’є на сполох, закликаючи нас зупинитися і озирнутися, ніби світ вимагає нашої уваги. Але хіба цього не було раніше? Здається, кожного разу ті самі слова, ті самі гучні заяви, та сама тривога, лише щоб знову підкреслити масштаб лиха, не пропонуючи нічого конкретного. Вони кричать, підносячи цей сигнал до небес, але в світі, де слова давно знецінилися, все це звучить як старий репертуар, від якого вже майже не очікуєш реальних дій.

 

На узбіччі — милий кошеня з питанням: «Дитячий? Або, можливо, ні?» Ніби навіть найбільш невинне на перший погляд має свої підтексти та приховані сенси, нагадуючи нам, що не все так просто, як здається.

 

І нарешті, карикатура з підписом «Підслухано» — випадковий, але точний штрих реальності, підслуханий у натовпі. Все це складається в німе питання, у пошуку відповіді на яке ми звертаємось до себе: «Чому я читаю?» Можливо, це прагнення зрозуміти, зачепитися за сенс, знайти острівець правди в цьому морі фрагментів і контрастів.

 

Кожне слово, кожен символ — це ще один крок до усвідомлення, спроба зібрати ідеал із хаосу, навіть якщо він завжди буде трохи далі, ніж здається.